Людина живе доти, поки її пам’ятають

Неначе день, пройшов цей рік.

Як швидко час минає.

Ти вже не ступиш на поріг –

Тебе із нами вже немає.

Ти не пішла від нас у небуття,

Ти в наших душах будеш вічно жити,

Бо щирим, відданим було твоє життя,

Ти будеш з неба ясною зорею нам світити.

Тебе немає – скільки хочеш – клич,

Сама печаль повисла над землею,

І сумно, що серед тисячі облич

Більш не зустрінеш посмішки твоєї.

Минають дні, а біль не вщухає. Облилося серце кров’ю кожного – свого й чужого, кого не обминула лиха звістка. Життя змінилося безповоротно – погасла Зірочка, світила всім нам, хто її знав. Даринку, таку сонячну й світлу, не можна було не любити, - допитливу й відповідальну школярку, цілеспрямовану й серйозну дитину, працелюбну, самодостатню молоду людину з чистим серцем. І завжди – життєрадісну, милу, доброзичливу, що дарувала свою привітну посмішку при кожній зустрічі й знаходила для всіх добре слово. Бог прийняв в обійми її добру і світлу душу. Та від усвідомлення цього розпач від втрати не вщухає. Ми разом молимося за Дарину і благаємо в Бога Царства Небесного. Найщиріші свої співчуття висловлюємо з приводу непоправної втрати рідним і близьким покійної. Вічна їй пам’ять.